Розвиток симбіотичного сільського господарства в Японії: Kyōsei Nōhō (協生農法): гармонія та сталість

Вступ до симбіотичного сільського господарства

В Японії набирає обертів особливий підхід до ведення сільського господарства, відомий як "Kyōsei Nōhō" (協生農法), що вимовляється як "Кьо-сей Но-хо". Ця концепція, що перекладається англійською як "Симбіотичне сільське господарство", відстоює філософію, де всі організми в екосистемі гармонійно співіснують, сприяючи сталому і продуктивному веденню сільського господарства.

Історія симбіотичного сільського господарства в Японії

Зародження симбіотичного сільського господарства в Японії має глибоке коріння в традиційних сільськогосподарських практиках. Однією з ключових фігур у розвитку цієї філософії був Мокічі Окада, який заснував природне землеробство в 1936 році. Спочатку назване "землеробством без добрив" або "Shizen Nōhō" (自然農法), ця практика заклала основу того, що згодом перетворилося на комплексний підхід до ведення сільського господарства, синхронізованого з природними ритмами та ресурсами.. Читайте повну історію сільського господарства.

Принципи та практики симбіотичного сільського господарства

Симбіотичне сільське господарство в Японії характеризується набором практик, спрямованих на підтримку екологічного балансу. До них відносяться:

Використання покривних культур та сидератів: Підвищення родючості ґрунту та запобігання ерозії.
Системи сівозміни: Підтримувати здоров'я ґрунту та боротися зі шкідниками природним шляхом.
Природний контроль шкідників та хвороб: Покладаючись на екологічний баланс, а не на синтетичні хімікати.
Інтеграція тваринництва: Створити більш комплексну, самодостатню сільськогосподарську екосистему.
Ґрунтозахисний обробіток ґрунту та органічні добрива: Підтримувати цілісність ґрунту та сприяти його здоров'ю.

Ці практики в сукупності спрямовані на збереження природного середовища, забезпечення продовольчої безпеки та сприяння симбіозу між сільським господарством та екологією.

Переваги симбіотичного сільського господарства

Симбіотичне сільське господарство в Японії, також відоме як "Kyōsei Nōhō", характеризується практиками, спрямованими на підтримку екологічного балансу. Ці практики включають в себе

Використання покривних культур та сидератів: Ці методи підвищують родючість ґрунту та запобігають ерозії, що має вирішальне значення для підтримки здоров'я сільськогосподарських угідь.
Системи сівозміни: Впровадження сівозміни різних культур підтримує здоров'я ґрунту та бореться зі шкідниками природним шляхом, зменшуючи потребу в синтетичних засобах захисту.
Природний контроль шкідників та хвороб: Покладаючись на екологічний баланс, а не на синтетичні хімікати, фермери можуть боротися зі шкідниками та хворобами таким чином, щоб підтримувати загальне здоров'я екосистеми.
Інтеграція тваринництва: Включення тваринництва в сільськогосподарську практику створює більш комплексну, самодостатню сільськогосподарську екосистему, замикаючи кругообіг поживних речовин і зменшуючи кількість відходів.
Ґрунтозахисний обробіток ґрунту та органічні добрива: Ці практики підтримують цілісність ґрунту та сприяють його здоров'ю, забезпечуючи довгострокову продуктивність сільського господарства.

У сукупності ці практики спрямовані на збереження природного середовища, забезпечення продовольчої безпеки та сприяння симбіозу між сільським господарством та екологією.

Розширення цих принципів можна побачити в концепції синекокультури - інноваційного методу ведення сільського господарства, який виробляє корисні рослини, використовуючи при цьому здатність місцевої екосистеми до самоорганізації. Цей підхід, розроблений Такаші Оцука (Takashi Otsuka) з Sakura Shizenjuku Global Nature Network і науково формалізований Масатоші Фунабаші (Masatoshi Funabashi) з Sony Computer Science Laboratory, характеризується комплексним методом використання екосистеми. Він враховує не лише виробництво продуктів харчування, але й вплив на навколишнє середовище та здоров'я людей.

Синекокультура практикується на відкритих полях без використання оранки, добрив, сільськогосподарських хімікатів або будь-яких штучних ресурсів, окрім насіння та саджанців. Цей метод дозволяє створювати та управляти екосистемами, які підкреслюють основні якості рослин у їхньому природному стані, виробляючи врожаї в екологічно оптимізованому середовищі.

Такий підхід є особливо актуальним у контексті 6-го масового вимирання видів, спричиненого насамперед діяльністю людини, в тому числі неналежними сільськогосподарськими практиками. Велике споживання природних ресурсів традиційним сільським господарством призводить до збоїв у матеріальних циклах природи, посилюючи кліматичні зміни та загрожуючи екосистемам океану. Добрива та хімікати, які зазвичай використовуються для підвищення продуктивності сільського господарства, створюють ризики для безпеки харчових продуктів та здоров'я людей.

Враховуючи зростання чисельності населення і, як наслідок, зростання попиту на продукти харчування, перехід до методів виробництва продуктів харчування, які відновлюють здоров'я як людей, так і планети, є життєво важливим. Синекокультура, особливо придатна для малих і середніх фермерських господарств, які складають значну частину світових агрохолдингів, пропонує стійку альтернативу, яка не ставить під загрозу біорізноманіття.

Концепція синекокультури була сприйнята не лише в Японії, але й на міжнародному рівні, де були створені такі центри, як Африканський центр досліджень і навчання синекокультури в Буркіна-Фасо. Крім того, для подальшого дослідження та поширення принципів синекокультури було створено віртуальну лабораторію в Цифровому кампусі складних систем програми ЮНЕСКО UniTwin.

Цей підхід показує, що навіть невелика ділянка землі, якщо нею управляти з повагою до її природної екосистеми, може сприяти сталому і продуктивному сільськогосподарському майбутньому. Завдяки цим практикам симбіотичне сільське господарство та синекокультура в Японії демонструють шлях до гармонійного, сталого сільського господарства в усьому світі.

Вплив симбіотичного сільського господарства в Японії

Впровадження Симбіотичне землеробствое позитивно вплинуло на екологічну та продовольчу системи Японії. Цей підхід набуває все більшого поширення серед японських фермерів та споживачів, що свідчить про зростаючу обізнаність та перевагу сталих сільськогосподарських практик. Урядова підтримка та ініціативи також відіграли певну роль у просуванні цієї форми сільського господарства.

Майбутнє симбіотичного сільського господарства в Японії

У перспективі симбіотичне сільське господарство має потенціал для трансформації сільськогосподарської галузі Японії. Існують виклики, такі як розширення його впровадження та подолання традиційних бар'єрів у сільському господарстві, але можливості та переваги, які воно пропонує, роблять його переконливою моделлю для майбутнього сталого сільського господарства в Японії та за її межами.

Kyōsei Nōhō або Симбіотичне сільське господарство - це більше, ніж просто метод ведення сільського господарства; воно являє собою перехід до більш сталого, екологічно безпечного підходу до сільського господарства. Зосередженість на гармонії з природою, здоров'ї ґрунту та біорізноманітті робить його зразковою моделлю для майбутнього сталого сільського господарства в усьому світі.

Для більш детального ознайомлення з практиками, історією та перевагами симбіотичного сільського господарства, новаторська робота Мокічі Окади та ширший контекст Shizen Nōhō пропонують цінні перспективи та є важливими джерелами для розуміння цього унікального явища. підхід до ведення сільського господарства.